здавалося б, ні для кого вже не є таємницею те, що нас, рано чи пізно, все ж таки зрадять (кинуть, обдурять, намахають — справа смаку))). байдуже хто, як, коли, де і за яких обставин — не мине! та, чомусь, кожна чергова найменша зрада стає для нас справжнім сенсаційним відкриттям — одкровенням, щонайменше! тоді нам стає вже зовсім не дивно, а лише страшенно прикро…

що ж примушує нас, таких тонких знавців людської продажної натури, таких вправних мисливців за миттєвою вигодою, хапаючись за найтоншу нитку, так свято вірувати в праведність і безгрішність, подібних нам, тонких знавців та вправних мисливців? :)

мабуть, наше ліричне (пост-совкове) виховання все ще продовжує в’їдатися жирними плямами в нашу свіжовипрану, прозаїчною буденністю, свідомість. а плями ці, настільки важко вивести, бо вони беруть своє через нашу (також пост-совкову) фізіологічну потребу впевненості у завтрашньому дні та нестримну жагу "кругової поруки". всі мріють лиш про те, щоб не лишитися "крайнім". ну, а якщо "крайнього" знайти неможливо — взагалі, ідеально!

хіба ні?...;)

...мене постійно переслідує якесь дивне (дурнувате) відчуття, наче всі навколо почали холодну війну проти здорового ґлузду — оголосили тому протест, і на диво вперто, іґноруючи будь-яку його присутність, наближаються до повної і беззаперечної перемоги, завдаючи бідолашному збентежено-розгубленому супротивникові нищівних поразок на кожному етапі запеклої боротьби, усвідомлюючи при цьому всю важливість та ціну своїх виважених дій та все далі переконуючись в їх безумовній правильності, менше з тим — завжди знаходячи в собі сил для продовження протистояння й ні в якому разі не збираючись спочивати на лаврах, бо їх дивовижна звитяга та сміливість міцно підкріплена згуртованістю й організованістю, а це окрилює — додає впевненості та жене геть кожен найменший натяк на сумнів, це відгонить лінь, тримаючи їх у постійному тонусі та весь час підживлює "корпоративний дух" — об'єднуючи найрізноманітніші характери, бо будь-які відмінності допомагає зтерти алкоголь, а кожна спільна риса невтомно вишукується для піднесення та звеличення — усе задля перемоги (над здоровим ґлуздом) без "овертайму" та "серії післяматчевих пенальті", все — в режимі "бліц кригу", безжально холодного...