людям краще не довіряти... якщо ж довіряти, то, принаймні, не повністю. а найголовніше - не входити, ні в якому разі, в довіру до них! то - пастка.
я спробую пояснити.

у кожного з тих, кому ти довіряєш є для тебе (так-так, особисто для тебе) камінь за пазухою... а у тебе, звісно ж, є для кожного з них. з серійним номером й ініціалами отримувача (проте, без строку придатності й дати кінцевого використання). ти про деякі навіть не здогадуєшся, але вони є. тому, сумніватись не варто. просто повір (хоча б тимчасово - я скажу, як вже можна буде забувати).
вони абсолютно не важкі, тож їх може бути безліч...
вони просто лежать і нікому не заважають. чекають свого часу... а доки він не настав, володар (чи носій?) підсвідомо й в жодному разі не навмисне, прицілюється. для того, аби тоді, як вже зрозуміє (отримає сигнал), що "пора" - якомога влучніше поцілити ним в твою спину.
каміння з-за пазухи не кидають в лице - лише у спину.
коли ти вже й не чекаєш, коли думаєш, що все позаду (в історії)... за мить - удар!!!

ти не повертаєшся і лице твоє, чомусь, зовсім не здивоване. тоді прекрасно розумієш - оце і є той "момент"...
а твоє відчуття називається "по-справжньому боляче"...
і добре, якщо тобі вистачає серця, нервів, розуму і мазохізму (та ще багато чого), щоб тієї ж секунди, свою каменюку дістати з-за пазухи й розбивши об свого ж лоба, все одразу вибачити... й так і не жбурнувши нічого у відповідь - спокійно піти геть.
потім, можливо, не будеш проклинати себе... будеш, звичайно, але.........

не треба мені казати (будьласка), що варто просто бути обережним і в людях розбиратись - це логічно, але життя зовсім інакше. не те, щоб воно вже зовсім божевільне - воно не логічне. воно - різне...
є люди близькі, надійні, перевірені часом і горем, кохані, рідні... проте, бувають різні ситуації. а люди, в першу чергу, в переважній більшості своїй, еґоїсти.
а якщо вже трапилось, що тих чеснот вищеперелічених забракло саме тобі - доведеться решту життя збирати їх до купи, щоб усе виправити. в тому разі, звісно, як розумієш, що накоїв. бо усвідомлення вчинку - ой яке не ґарантоване, як і прощення... невидимі шрами, знаєш... боляче печуть чіткими спогадами.........

p.s.: все. можна.

мені весь час здається, що жилося б значно легше, якби ніхто не міг брехати…

якби не існувало правди — тоді б і неправди теж не було. так?

щоб можна було просто ненавмисно помилятись… знати або ні.

або краще, якби людям за кожну добру справу, наприклад, додавався ще один рік життя на  Землі… і навпаки.

ну, не знаю, як краще, але мені чомусь здається, що без деяких речей, мабуть, було б значно легше!

здається, ВІН не сам цей світ створював… а може це лише пробна версія — експеримент… для дослідження та внесення змін до нового, досконалішого проекту… може ще в когось є думки з цього приводу?

мабуть, все ж таки важко бути Богом…